Резюме «ЛЮДИНА І СВІТ: ФІЛОСОФСЬКИЙ ДИСКУРС»

«ЛЮДИНА І СВІТ: ФІЛОСОФСЬКИЙ ДИСКУРС»

«ЛЮДИНА І СВІТ: ФІЛОСОФСЬКИЙ ДИСКУРС»

для студентів денної форми навчання

2023

ЗМІСТ

Вступ 4

Змістовний модуль 1. Філософія про людину та світ у попередні епохи історії людства 5

Семінарське заняття з теми 1.1. Що таке філософія. «Людина – світ» як предмет філософії. Коло філософських проблем 5

Семінарське заняття з теми 1.2. Світ і людина у філософії Давнього сходу 10

Семінарське заняття з теми 1.3. Людина класичного західного світу (й класичної парадигми філософствування): Античність 15

Семінарське заняття з теми 1.4. Людина класичного західного світу (й класичної парадигми філософствування): Середні віки 22

Семінарське заняття з теми 1.5. Людина класичного західного світу (й класичної парадигми філософствування): Новий час 29

Змістовний модуль 2. Філософія світу людини у сучасній інтелектуальній історії людства 37

Семінарське заняття з теми 2.1. Людина та світ у некласичній парадигмі філософствування 37

Семінарське заняття з теми 2.2. Людина і світ Новітнього часу (ХХ-ХХІ ст.) філософські обрії життєдіяльності 42

Семінарське заняття з теми 2.3. Людина – суспільство – світ у сучасній українській філософії 47

ВСТУП

Філософія є нормативною або вибірковою дисципліною гуманітарного спрямування загального циклу підготовки випускників закладів вищої освіти за освітнім ступенем бакалавра, що зорієнтована на формування особистості людини та її світоглядне самовизначення.

Мета курсу філософії – розвиток у студентів інтересу до фундаментальних знань, стимулювання потреби до філософських оцінок історичних подій та фактів дійсності, засвоєння єдності світового історико-культурного процесу при одночасному визнанні різноманіття його форм.

Роль і значення дисципліни «Людина і світ: філософський дискурс» у системі сучасної вищої освіти визначається необхідністю формування особистості майбутнього фахівця, що володіє не тільки вузькопрофесійними знаннями, але й орієнтується у досягненнях фундаментальних наук, здатного до оцінки існуючої соціокультурної ситуації з філософських позицій, що вміє використовувати у своїй професійній галузі методологію і досвід раціонального та критичного осягнення дійсності.

Вивчення філософії передбачає формування компетенцій роботи з наративом навчальних матеріалів різного характеру (як текстових, так і візуальних), підручника, хрестоматії або першоджерела, з довідковою та енциклопедичною літературою, володіння навичками реферування навчальної та наукової літератури, вміння логічно формулювати, висловлювати й аргументовано відстоювати власне бачення розглянутих проблем, оволодіння прийомами ведення дискусії, полеміки, діалогу.

Мета даних методичних вказівок – допомогти студентам у підготовці до програмних семінарських занять з дисципліни «Людина і світ: філософський дискурс».

У викладанні філософії, поряд з лекцією, важливу роль відіграють семінарські заняття. Підготовка до них становить значну частину самостійної роботи студента. У даній методичній розробці представлені основні форми семінарських занять з дисципліни «Людина і світ: філософський дискурс» та рекомендації з організації підготовки до них.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

ФІЛОСОФІЯ ПРО ЛЮДИНУ ТА СВІТ У ПОПЕРЕДНІ ЕПОХИ ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ 1.1

ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ. «ЛЮДИНА – СВІТ» ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФІЇ. КОЛО ФІЛОСОФСЬКИХ ПРОБЛЕМ

1 Основні поняття та їх стисле тлумачення.

Філософія (грец. φιλοσοφια - «любов до мудрості») – особлива форма пізнання світу, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу.

Наука – сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення й систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ.

Предмет філософії – найбільш загальні та універсальні закони, закономірності і механізми функціонування та розвитку системи «людина – світ» у розрізі складових компонентів цієї системи.

Людина – унікальна у Всесвіті, наділена інтелектом істота, суб’єкт суспільно-історичної діяльності і культури. Свідомість, здатність мислити, здатність до здійснення вільного вибору й до моральних суджень є її відмітними сутнісними рисами.

Світ – місце заселене людьми; термін для означення суми людського досвіду та історії; у метафізичному розумінні поняття світ може мати на увазі все, що становить реальність, дійсність.

Світогляд – форма відображення у свідомості людини функціональних взаємозв’язків в системі «людина – світ» у розрізі складових компонентів цієї системи.

Діалектика – це єдина логічна теорія, яка з допомогою своїх категорій дає точне уявлення про рух, зміну, розкриває взаємозв'язок речей в об'єктивній дійсності.

Метафізика (серед.-грец. μεταφυσικά, від давньо.-грец. τὰ μετὰ τὰ φυσικά - «те, що після фізики») – розділ філософії, що займається дослідженнями первинної природи реальності, світу і буття як такого.

Матеріалізм – філософський світогляд, у відповідності до якого матерія, як об’єктивна реальність, є онтологічно первинним началом (причиною, умовою, обмеженням) у сфері буття, а ідеальне (поняття, воля, свідомість і таке інше) – вторинним (результатом, наслідком). Матеріалізм стверджує існування в сфері буття єдиної «абсолютної» субстанції – матерії; всі сутності утворені матерією, а ідеальні явища (у тому числі і свідомість) є процесами взаємодії матеріальних сутностей.

Ідеалізм – протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ реальності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовна першооснова: світовий розум, ідея, відчуття тощо.

Буття (іноді Суще) – одне із найважливіших, найабстрактніших світоглядних понять, до яких дійшло людство у процесі свого інтелектуального розвитку. Поняття буття охоплює поняття існування та реальності й суміжних з ними тем. Протилежністю буття є небуття або ніщо. Буття вивчає розділ філософії, який називають онтологією. Буття можна визначити як усе, що реально існує, як те, що існує як істинне, а не як видиме, як реальність, визначена незалежно від свідомості людини, як загальний спосіб існування людини.

2 Перелік питань, що виносяться на семінарське заняття.

1. Філософія та світогляд.

2. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія (наука).

3. Філософія як дослідження світоглядних проблем засобами раціонального мислення.

4. Основне коло філософських питань та теми філософських роздумів: світ і людина, сутність і зміст людського існування.

5. Основне питання філософії. Головні напрями у філософії.

6. Філософія та культура.

7. Функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, аксіологічна, прагматична та ін.

8. Соціальна спрямованість філософського знання.

9. Місце й роль філософії у сучасному суспільному житті.

3 Запитання до самоконтролю.

1. Що таке філософія: основні визначення.

2. Охарактеризуйте структуру філософії як системи знань.

3. Які питання відносять до кола філософських проблем?

4. Що становить предмет філософії?

5. Охарактеризуйте історичні типи світогляду.

6. Обґрунтуйте функції філософії.

7. Людина – світ: подібне та відмінне у філософії різних історичних епох.

8. Запропонуйте власне визначення філософії та обґрунтуйте його зміст.

4 Тести.

1. В якій системі знання немає протиставлення ідеї («духу», «демона») та матерії (тобто неживої речі, яку він робить живою), а реальність є реальністю, яку безпосередньо бачать, розуміють буквально, якою живуть: а) релігія; б) мистецтво; в) міфологія; г) наука; д) ідеологія; е) філософія.

2. Філософське вчення про буття – це: а) космологія; б) антропологія; в) аксіологія; г) онтологія; д) гносеологія.

3. Філософська категорія для позначення реальності, як такої, що існує сама по собі, поза та незалежно від свідомості емпірично конкретної окремої людини: а) свідомість; б) буття; в) матерія; г) світ; д) людина; е) природа; є) субстанція.

4. Якому типу свідомості властиве вміння дивитись на реальність взагалі, або на якусь область реальності, через призму штучно уведеної абстракції: а) релігія; б) мистецтво; в) наука; г) міфологія; д) філософія.

5. Предмет філософського аналізу виступає у вимірах: а) об’єктивна реальність світу і людини; б) суб’єктивна реальність відношень людини до світу; в) трансцендентна реальність буття світу.

6. Якій трансценденції властива рефлексія: а) релігійна трансценденція; б) містична трансценденція; в) езотерична трансценденція.

7. Для якої форми свідомості є характерною: а) релігійна свідомість; б) художня свідомість; в) натуралістична свідомість; г) буденна свідомість.

8. Які міфи розповідають про походження світу, Всесвіту і богів: а) антропологічні; б) есхатологічні; в) еволюційні; г) креаціоністські.

9. Її концепції не старіють та можуть бути у будь-який час затребувані свідомістю людини і суспільства: а) наука; б) філософія.

10. В якому історичному типі свідомості відношення людини і Бога будуються на основі панування та підкорення: а) міфологія; б) релігія; в) філософія.

11. Який напрямок у філософії абсолютизує природу об’єктивної реальності, недооцінює суб’єктивну реальність та ігнорує трансцендентну реальність: а) матеріалізм; б) ідеалізм; в) дуалізм.

5 Теми для доповідей, рефератів, есе, презентацій тощо.

1. Проблема походження філософії.

2. Філософія як наука.

3. Розкрийте зміст філософської проблеми буття та небуття стосовно світу, стосовно людини.

4. У чому полягає проблема реальності свідомості? Назвіть суттєві ознаки свідомості.

5. Порівняйте історичні типи світогляду за раціонально вибудуваною критеріальною основою.

Тематика філософських есе:

1). Мудрість – це … 2). Матеріалізм чи ідеалізм: що я обираю? 3). Від чого залежить мій світогляд? 4). «Наука – це те, що Ви знаєте, філософія – те, чого не знаєте» (Б.Рассел). 5). «Філософія допомагає залишитись людиною за будь-яких екстремальних обставин» (Л.Сенека).

6 Рекомендована література.

Базова

1. Буслинський В.А. Основи філософських знань. Підручн. / В.А. Буслинський, П.І. Скрипка. – Львів: Новий Світ, 2010. – 352 с.

2. Губерський Л.В. Філософія: навч. посіб. /Л.В. Губерський. – Київ: Знання, 2012. – 621 с.

3. Бондаревич І.М. Філософія: діалог мислителів, епох, цивілізацій / І.М. Бондаревич. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2012. – 252 с.

4. Петрушенко В.Л. Філософський словник: терміни, персоналії, сентенції / Петрушенко В.Л. – Львів: Новий Світ, 2011.

5. Філософія як історія філософії: підручник // А.Бичко, І.Бичко., В.Табачковський, В.Ярошовець. – К.: Центр уч. літератури, 2010. – 648 с.

Допоміжна

1. Андрущенко В. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій / В.Андрущенко, М.Михальченко. – Київ: Генеза, 1993. – 255 с.

2. Андрущенко В. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій / В.Андрущенко, М.Михальченко. – Вид. 2-е, випр. і доп. – Київ: Генеза, 1996. – 368 с.

3. Андрущенко В. Історія соціальної філософії: (західноєвропейський контекст): підручник / В. Андрущенко. – Київ: Тандем, 2000. – 405 с.

4. Берко П. Нова парадигма української філософії / П.Берко. – Львів: ЛДМУ ім. Д.Галицького, 2003. – 302 с.

5. Берко П. Основи філософії : метод. посіб. / П.Берко, М.Небелюк, Н.Федитник. – Дрогобич: Коло, 2004. – 67 с.

6. Бичко А.К. Історія філософії : підручник /А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський. – Київ : Либідь, 2001. – 406 с.

7. Бойченко І.В. Філософія : навч. посіб. для дистанц. навч. / І.В. Бойченко, М.І. Бойченко. – Київ: Ун-т «Україна», 2004. – 212 с.

8. Васянович Г. Філософія: навч. посіб. / Григорій Васянович. – Львів: Норма, 2005. – 210 с.

9. Горський В.С. Історія української філософії: навч. посіб. / В.С. Горський. – Вид. 4-е. доп. – Київ : Наукова думка, 2001. – 374 с.

10. Захара І. Лекції з історії філософії : [навч. посіб.] / І.Захара. –Львів: ЛБА, 1997. – 398 с.

11. Касьян В.І. Філософія: навч. посіб. / В.І. Касьян. – 5 вид., випр. і доп. – Київ: Знання, 2008. – 347 с.

12. Коваленко А. Філософія : навч.-метод. посіб. для студ. / Анатолій Коваленко. – Львів: ЦПД, 2009. – 106 с.

13. Кондзьолка В.В. Нариси з історії античної філософії / В.Кондзьолка. – Львів: Вид-во ЛДУ ім. І.Франка,1993. – 258 с.

14. Кондзьолка В. Історія Середньовічної філософії: навч. посіб. / В.В.Кондзьолка. – Львів: Світ, 2001. – 218 с.

15. Мазур Л. Дух і плоть. Філософія життя та проблема людської тілесності: монографія / Леонід Мазур. – Львів: [б. в.], 2003. – 377 с.

16. Пазенок В.С. Філософія: навч. посіб. / В.С. Пазенок. – Київ: Академвидав, 2008. – 279 с.

17. Рижак Л. Філософія: підручник / Людмила Рижак. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2013. – 650 с.

18. Старовойт І.С. Філософія: навч. посіб. / І.С. Старовойт, Т.О. Сілаєва, Г.О. Орендарчук. – Тернопіль: Астон, 1997. – 429 с.

19. Федів Ю.О. Історія української філософії : навч. посіб. / Ю.О. Федів, Н.Г. Мозгова. – Київ: Україна, 2000. – 512 с.

20. Філософія: предмет, історія, проблеми: текст лекцій / авт. кол.: А.Ф. Карась, В.В. Кондзьолка, А.І. Пашук [та ін.]. Ч. 1: Від Стародавнього світу до німецької філософії другої половини ХVIII- початку ХІХ ст.. – Львів, 1994. – 230 с.

21. Хамар У.В. Історія філософії: курс лекцій / У.В. Хамар. – Львів: Ініціатива, 2008. – 360 с.

Інформаційні ресурси

1. Бібліотека ім. В.Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

2. Інститут філософії ім. Г.Сковороди [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.filosof.com.ua.

3. Найвидатніші філософи світу та України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://philsci.univ.kiev.ua/biblio/dict.html.

4. Справочные материалы, учебники, хрестоматии, энциклопедии [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.philosophy.ru/edu/ref/ref.html.

5. Стретерн П. Философия за 90 минут [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://psylib.org.ua/books/stret01/index.htm.

6. Философия без границ [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://platonanet.org.ua.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ 1.2

СВІТ І ЛЮДИНА У ФІЛОСОФІЇ ДАВНЬОГО СХОДУ

1 Основні поняття та їх стисле тлумачення.

Духовний канон життя, або канонічне джерело – у межах деяких, переважно традиціоналістських цивілізацій, збірка найдавніших, освячених авторитетом, часом і традицією переказів, настанов на життя, міфів, розповідей про богів або божественні об'явлення, що виконує роль нормативу, регулятора життєдіяльності людей в усіх сферах суспільного життя («Веди» у Давній Індії, «П'ятикнижжя» у Давньому Китаї, «Коран» у мусульманських країнах).

Сансара – зафіксовані у текстах «Вед» давньоіндійські уявлення про переселення душі з одного тіла в інше при його зникненні; духовна складова на відміну від тілесної вважається безсмертною. Подальше втілення може підносити або знижувати статус попереднього втілення, залежно від добрих або поганих вчинків людини. Вже у давні часи сансара була усвідомлена скоріше в негативних оцінках, ніж позитивних: нескінченне блукання душі поставало як лише накопичення страждань. Тому всередині І тис. до н.е. у Давній Індії виникли духовні течії (або рухи), що шукали шляхів подолання сансари.

Карма – в уявленнях про сансару – закон універсального причинного зв'язку, згідно з яким все, що здійснює людина (й будь-яка жива істота) під час її актуального існування у певному тілі, становить її життєвий контекст: нічого не губиться, нічого не зникає, тому все погане і все добре впливає на її подальші втілення.

Мокша – стан вічного щастя і блаженства, звільнення із кругообігу народжень і смертей сансари та всіх страждань й обмежень матеріального існування. Не є посмертною нагородою за праведні вчинки, звільнення досягається у земному житті через подолання несправжнього его й розкриття істинного чистого духу людини.

Брахман – у давньоіндійських уявленнях про світ єдиний духовно-інтелектуальний початок світу.

Атман – індивідуальні, конкретні виявлення Брахмана. Вважається незмінюваною, вічною сутністю у колі перероджень. Означає суб'єктивну першооснову буття, як в індивідуальному, так і в універсальному значенні.

Дао – вихідне поняття філософії даосизму і дуже важливе для духовної культури Китаю. Ієрогліф, що позначає «дао», поєднує знак людини і знак шляху, але це розуміння людського шляху набуває у даосизмі всеохоплюючого смислу: весь Космос постає упорядкованим саме таким чином, що він припускає буття людини та певний тип її поведінки. Отже, дао – закон буття, початок Космосу, життєва доля людини і те, що повинно бути основою правильного людського мислення.

Небо і Земля – у давньокитайських уявленнях про світ універсальні сутності, що виконують оцінювальні та орієнтовні функції: небо – це сфера чистих, ідеальних, правильних, вічних рухів та явищ, земля – сфера змішаних, часткових, кінцевих, неправильних рухів та явищ. Життя людини відбувається у проміжку між Небом та Землею, тому людина розглядається причетною як до ідеального, так і до хаотичного. Самоназва Давнього Китаю – «Піднебесна країна».

Філософська думка Давньої Індії та Давнього Китаю формувалися на засадах провідних ідей канонічних духовних джерел цих давніх країн, активно їх використовувала, але йшла далі в їх раціоналізації та проясненні; врешті-решт у межах цих філософій були розроблені оригінальні концепції світобудови, природи людини, її життєвих завдань, людської долі та засад людських взаємин у суспільстві. Ці концепції запровадили у філософське мислення цілу низку фундаментальних понять, які й дотепер виграють важливу роль.

Індійська філософія тривалий час перебувала у лоні міфології, пізніше тісно переплітається із релігійними течіями. Про буддизм важко сказати, чи він є філософією, чи релігією. Даосизм і конфуціанство у Китаї, виникнувши як філософські системи, трансформуються на релігійні течії.

2 Перелік питань, що виносяться на семінарське заняття.

1. Значення проблеми співвідношення західного та східного типу цивілізацій для розуміння процесів сучасного життя та розвитку філософії.

2. Канонічні джерела Давньої Індії та їх світоглядні ідеї. Філософські школи Давньої Індії.

3. Канонічні джерела Давнього Китаю та їх світоглядні ідеї. Філософські школи Давнього Китаю.

3 Запитання до самоконтролю.

1. У чому полягає філософсько-світоглядне значення проблеми «Схід-Захід» в її сучасному окресленні?

2. Якими є історичні аспекти тлумачення культури у контексті проблеми співвідношення західного та східного типу цивілізацій, та перспективи на майбутнє щодо цієї проблеми?

3. Надайте порівняльний аналіз вихідних особливостей західного та східного типу філософствування.

4. Розкрийте зміст фундаментальних філософських категорій Давнього Сходу – таких як «сансара», «нірвана», «карма», «медитація», «дао» тощо.

5. Тезисно опишіть типовий образ давньосхідної людини та розкрийте ці тези більш детально.

6. Філософські ідеї Давньої Індії та їх сучасне значення.

7. Сучасна оцінка вихідних філософських ідей буддизму.

8. Сучасна оцінка основних ідей конфуціанства.

9. Сучасна оцінка провідних ідей даосизму.

4 Тести.

1. Одна з найдавніших філософських шкіл Давнього Китаю – це: а) йога; б) джайнізм; в) чарвака-локаята; г) конфуціанство.

2. Дослідженням чого займалася школа санкх’я: а) атомів; б) натурфілософії; в) обчислення, точного знання; г) сущого.

3. Духовний канон Давнього Китаю ає назву: а) Упанішади; б) Веди; в) Притчі; г) «У-цзін».

4. Що означає термін «Будда»: а) камінь; б) мудрець; в) Шак’ямуні Гаутама; г) Просвітлений.

5. Скільки шляхетних істин сформулював Будда: а) дві; б) десять; в) чотири; г) дванадцять.

6. Канонічні джерела Давньої Індії – це: а) У-цзін; б) П’ятикнижжя; в) Веди; г) Книга Змін.

7. Яка з інтерпретацій пари понять «Інь-Ян» не належить до давньокитайської філософії: а) добро-зло; б) чоловіче-жіноче; в) правитель-підлеглі; г) Небо-Земля.

8. Скільки років (сходинок) передбачає шлях звільнення від страждань у Будди: а) один; б) десять; в) шість; г) вісім.

9. Канонічним джерелом Давнього Китаю прийнято вважати: а) Книга історії; б) Книга віршів; в) П’ятикнижжя; г) Книга молитов.

10. Які філософські ідеї досліджувала школа вайшешиків: а) космології; б) ідеології; в) атомізму; г) скептицизму.

5 Теми для доповідей, рефератів, есе, презентацій тощо.

1. Порівняльний аналіз вихідних особливостей західного та східного типу філософствування.

2. Окресліть основні світоглядні ідеї «Вед» як духовного канону Давньої Індії.

3. Охарактеризуйте основні ідеї та ідейні здобутки провідних філософських шкіл Давньої Індії.

4. Охарактеризуйте основні ідеї та ідейні здобутки провідних філософських шкіл Давнього Китаю.

5. Окресліть світоглядні ідеї давньокитайського «П'ятикнижжя».

6. Яке місце у китайській філософії посідає вчення Лао-цзи.

7. Школа служилих людей (конфуціанців).

8. Школа даосистів та її центральна категорія дао.

9. Школа прихильників інь та ян (натурфілософи).

6 Рекомендована література.

Базова

1. Бичко І. Філософія. Курс лекцій: навч. посібн. [Текст] / І.Бичко, В.Табачковський. – Київ: Либідь, 1993. – 576 с.

2. Волинка Г.І. (гол. ред.) Читанка з філософії. У 6 книгах. Книга 1. Філософія стародавнього світу. – Київ: Довіра, 1992. – 203 с.

3. Габрієлян О.А. Філософія історії: підруч. [Текст] / О.А. Габрієлян, І.І. Кальной, О.П. Цвєтков. – Київ: Академвидав, 2010. – 213 с.

4. Філософія: підручник для студентів вищих навчальних закладів [Текст] / За ред. Л.В. Губерськогого. – Харків: Фоліо, 2013 – 510 с.

5. Причепій Є.М. Філософія: підручник – 3-тє вид., стер. [Текст] / Є.М. Причепій, А.М. Черній., Л.А.Чекаль. – К.: Академвидав, 2009. – 592 с.

6. Історія філософії: Підручник [Текст] / А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський В.Г. – Київ: Либідь, 2001. – 408 с.

7. Чекаль Л.А. Філософський практикум: Навчально-метод. посібник [Текст] / Л.А. Чекаль, А.М. Черній. – Київ: Аграрна наука, 1998. – 200 с.

Допоміжна

1. Аблеев С.Р. Философия в схемах и таблицах: учебн. пос. для вузов [Текст] / С.Р. Аблеев – М.: Высшая школа, 2004. – 207 с.

2. Блинников Л.В. Великие философы: словарь-справочник [Текст] / Л.В. Блинников. – М.: Логос, 1997.

3. Губернський Л.В. Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. [Текст] / Л.В. Губерський. – Київ: Знання, 2009.

4. История философии Украины: хрестоматия [учеб. по- соб.] [Текст] – Киев: Лыбидь, 1993. – 553 с.

5. Основи філософії: підруч. [інтегр. кредит.-модул. курс для студ. вищ. навч. закл.] [Текст] / за ред. Л.М. Нікітіна. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. – 323 с.

6. Волинка Г.І. Філософія стародавності і середньовіччя в освітньому контексті: Навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.]. [Текст] / Г.І..Волинка. – Київ: Вища освіта, 2005. – 544 с.

7. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. Учебник для вузов. – М., 1996.

8. Сутра сердца Праджня-парамиты ок. 6-7 вв. н.э. – Торчинов Е.А. Введение в буддологию. Курс лекций. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. – С. 231-234.

9. Элиаде М. Йога: свобода и бессмертие. – Киев: «София», 2000. – 400 с.

Інформаційні ресурси

1. Бібліотека ім. В.Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua.

2. Інститут філософії НАНУ ім. Г.Сковороди [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.filosof.com.ua.

3. Найвидатніші філософи світу та України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://philsci.univ.kiev.ua/biblio/dict.html.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ 1.3

ЛЮДИНА КЛАСИЧНОГО ЗАХІДНОГО СВІТУ (Й КЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ ФІЛОСОФСТВУВАННЯ): АНТИЧНІСТЬ

1 Основні поняття та їх стисле тлумачення.

Архе – з давньогрец. Початок – перший, вихідний головний пункт; засада. У давньогрецькій філософії – універсальний початок усього сущого.

Атом – дослівно-неподільний, неруйнівний; найменша частинка речовини, яка не підлягає ніяким змінам; за Демокритом, наявність такої частинки є запорукою незнищуваності світу.

Космос – з давньогрецької: порядок, краса, влаштування, оздоблення; розуміння Всесвіту як розумно та закономірно впорядкованого.

Ідея (або ейдос) – дослівно: вид, вигляд; основне поняття філософії Платона, що позначає внутрішню неподільну цілість будь-чого, завершену, одвічну його сутність; за дещо модернізованим тлумаченням – сукупність необхідних та достатніх елементів будь-якого явища або його конструктивний принцип.

Ноос (або Нус) – з давньогрец. розсудок, розум, мудрість; у давньогрецькій філософії – Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.

Класичний період давньогрецької філософії (софісти, Сократ).

Антична класика у пошуках обґрунтування ідеальної держави у філософських системах Платона й Аристотеля.

Еллінізм як завершальний етап розвитку античної філософії (епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм, неоплатонізм).

Епікур (341-270 до н. е.) заснував філософську школу в Афінах епікурейств».

Атараксія – незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу античної філософії – душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдосконалення прихильник мудрості.

Стоїцизм (грец. stoa - портик в Афінах, де збиралися стоїки) – напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя.

Скептицизм (грец. skeptikos - той, що розглядає, досліджує) – філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості осягнення істини, здійснення ідеалів.

Кініки (від грец. κῠνός «собака»), кінізм – одна з найбільш відомих і значних давньогрецьких філософських шкіл IV ст. до н.е. Кініки виражали настрої демократичних прошарків сучасного їм рабовласницького суспільства. Основою щастя і благодаті вони вважали нехтування суспільних норм, відмову від багатства, слави, усіх чуттєвих задоволень, досягнення незалежності і внутрішньої свободи особистості.

Розвиток давньогрецької філософії позначений поворотом інтересу мислителів від космосу (світу) до людини. Цей поворот зумовлений тим, що у соціальному житті загальне (державні інституції, закони) втрачає своє домінуюче значення. Воно все більше проявляє свою залежність від індивіда (одиниці). Оце зміщення центру тяжіння від традиційних інституцій до індивіда, яке відбулося завдяки розвитку демократії, і зумовило усвідомлення особою своєї самоцінності. Вона бачить себе творцем законів (загального).

В історії філософії немає жодного філософського напрямку, принципи якого не використовувалися би для осягнення таємниць суспільства, розв'язання проблеми «людина – суспільство». І звичайно, чи не першими тут були античні мислителі (Платон, Аристотель, Епікур та інші), які дали світові перші теоретичні уявлення про соціум як систему співжиття людей.

Відомо, що фундаментальною думкою у грецькій ідеї держави була гармонія (пропорційність), справедливість життя, що його спільно ведуть усі громадяни держави. Саме гармонія і справедливість, на думку грецьких мислителів, виступали єднальною силою суспільства, яке ототожнювалось ними з державою. Немає нічого кращого для людини, ніж мати роботу і бути здатним її виконувати, і нема нічого кращого для інших людей і для всього суспільства, аніж можливість кожного посідати те місце у суспільстві, яке він вправі займати, вважали вони.

Відносно гармонійності людини як цілісності – гармонійним мусить бути і суспільство-держава, що є, на думку Платона, ні чим іншим, як «великою людиною», своєрідною самостійною реальністю, що має свою внутрішню гармонію, особливі закони власної рівноваги.

У праці "Держава" Платон дає обґрунтування стабільності ідеальної держави-суспільства (абсолютної монархії), в основу якої кладе поділ населення на три верстви (класи): 1) керманичі – філософи, що керують державою; 2) охоронці – воїни, завдання яких бути на сторожі безпеки держави, утримувати її від хаосу; 3) виробники – землероби і ремісники, які забезпечують задоволення життєвих потреб.

Належність до того чи іншого класу не успадковувалась. Навпаки, ідеалом Платона було суспільство, де кожній дитині надається можливість здобути той найвищий ступінь освіти, який вона має осягнути відповідно до своїх природних можливостей, і де кожен індивід може зайняти ту найвищу посаду у державі, яку дозволять його особисті досягнення (здібності, освіта і досвід).

Людина – істота творча за своєю суттю. Ще Платон довів невіддільність «еросу» (потяг недосконалого до досконалості, що підносить людину, «немовби щаблями сходів угору») від сутності людини.

Арістотель також проводив паралель між людиною і суспільством. Але на відміну від Платона, він розглядав не суспільство похідним від людини як державної істоти, а навпаки, у нього людина є похідною від суспільства. За його переконанням, людина за межами суспільства-держави є абстракцією, що поза суспільством людина реально так само є неможливою, як неможлива жива рука, відокремлена від тіла.

Ідеальною державою для Аристотеля є «суспільство рівних, об'єднаних однією метою – досягти найкращого життя, настільки це можливо». Аристотель приймає верховенство закону (конституційне правління) як ознаку доброї держави, виходячи з того, що, по-перше, це правління здійснюється в інтересах усього народу, на відміну від правління угруповань сумнівної моральної орієнтації чи правління, яке здійснюється в інтересах певного класу чи певної особистості; по-друге, це є законне правління, що здійснюється на основі обов'язкових для виконання постанов, обов'язкових як для урядовців, які не мають права порушувати закони і звичаї, так і для громадян; по-третє, демократичне правління здійснюється за добровільної згоди підданих, чим відрізняється від деспотизму, який тримається лише на застосуванні сили.

Для стоїків суспільство є зразком тієї світової, космічної єдності, яка проникає та охоплює будь-яку множинність. Тобто не лише певну людську спільноту, але й Землю, увесь світ (Всесвіт) вони розглядали як своєрідне «суспільство» – «державу богів і людей». Тлумачення суспільства як своєрідної цілісності, самостійної реальності дістало назву «соціального універсалізму».

В античній філософії зустрічаються й інші точки зору. Так, Епікур і його прибічники вважали, що люди, відчуваючи потребу одне в одному, об'єднались в одне суспільство, розподіливши між собою окремі суспільні обов'язки, особливо ті, що стосувались безпеки, і затвердивши правила стосунків між собою.

Щось подібне має місце й у п'ятій книзі поеми Лукреція Кара "Le return natura", де всі форми суспільного життя, його політичні та соціальні інститути, наука і мистецтво розглядаються як такі, що виникли без втручання будь-якого розуму, крім людського.

2 Перелік питань, що виносяться на семінарське заняття.

1. Натурфілософський етап розвитку давньогрецької філософії: проблема першопочатку (Фалес, Піфагор, Парменід, Геракліт) та взаємозв’язку руху та матерії (Емпедокл, Анаксагор, Демокрит).

2. Класичний період давньогрецької філософії (софісти, Сократ).

3. Антична класика у пошуках обґрунтування ідеального у філософських системах Платона й Аристотеля.

4. Розуміння сутності людини та специфіки її пізнання у давньогрецькій філософії (софісти, Сократ, Платон, Аристотель).

5. Еллінізм як завершальний етап розвитку античної філософії (епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм, неоплатонізм).

3 Запитання до самоконтролю.

1. Розкрийте співвідношення понять «антична філософія» та «давньогрецька філософія».

2. Проаналізуйте основні напрямки розвитку ідей в античній натурфілософії.

3. Прокоментуйте позитивні та негативні сторони діяльності давньогрецьких софістів.

4. Софісти як такі, що запровадили проблематику людини у західноєвропейську філософію – розкрийте основні змістовні аспекти їх тлумачення людини.

5. Охарактеризуйте основні здобутки філософської діяльності Сократа.

6. Формула Сократа «Пізнай самого себе!» – розкрийте її філософський зміст.

7. Порівняйте ідеї Платона та Аристотеля, обґрунтуйте свої висновки.

8. Проблема «держави» (й суспільства) у філософії Античності – охарактеризуйте основні аспекти її вирішення античними мислителями.

9. Прокоментуйте внесок філософії Аристотеля до розуміння людини як такої.

10. Поясніть особливості та здобутки філософських шкіл пізньої античної філософії.

4 Тести.

1. Які ідеї репрезентують філософське вчення стоїків: а) байдужість до істини; б) людина народжена для щастя, що досягається апатією; в) етичне вчення фаталістичного характеру; г) незворушність, відстороненість від бід і радостей буття.

2. Представником якого філософського напряму є Платон: а) матеріалізму; б) ідеалізму; в) реалізму; г) номіналізму.

3. Кого із давньогрецьких мислителів вважають засновником античної філософії: а) Фалеса; б) Піфагора; в) Парменіда; г) Геракліта.

4. Хто з античних мислителів був атомістом: а) Геракліт; б) Епікур; в) Демокрит; г) Платон.

5. Хто, на думку Платона, повинен бути правителем ідеальної держави: а) ремісники; б) землероби; в) філософи; г) народ.

6. Хто є автором філософської теорії ідей: а) Сократ; б) Демокріт; в) Платон; г) Аристотель.

7. Хто із філософів вважав першоосновою вогонь: а) Парменід; б) Анаксімен; в) Геракліт; г) Протагор.

8. Кому належить вислів «людина є мірою всіх речей»: а) Епікур; б) Парменід; в0 Демокрит; г) Протагор.

9. Хто із названих філософів розпочав «лінію матеріалізму» у філософії: а) Геракліт; б) Демокрит; в) Сенека; г) Платон.

10. Натурфілософія – це філософія: а) руху; б) свідомості; в) природи; г) пізнання.

5 Теми для доповідей, рефератів, есе, презентацій тощо.

1. Феномен людини в античній філософії, та на початку європейської історії у цілому.

2. Умови та чинники формування античної філософії.

3. Значення ідей античної натурфілософії для формування тогочасної людини.

4. Оцінка ролі софістів у розвитку античної філософії та культури: позитивне та негативне в їх діяльності. Формула Протагора «людина – міра всіх речей».

5. Життя та філософська діяльність Сократа.

6. Філософське вчення Платона про людину та суспільство.

7. Вихідні ідеї філософії Аристотеля про людину та суспільство.

8. Здобутки філософських шкіл пізньої античної філософії щодо людини, їх історико-культурний аспект.

9. Впливи античної філософії на розвиток української філософської думки та культури.

6 Рекомендована література.

Базова

1. Андрущенко В. Вступ до філософії. Великі філософи: навч. посібн. [Текст] / В. Андрущенко. – Xарьків: ТОВ "РИФ", 2005. – 512 с.

2. Бичко,І. Філософія. Курс лекцій : навч. посібн. [Текст] / І.Бичко, В.Табачковський. – Київ: Либідь, 1993. – 576 с.

3. Волинка Г.І. (гол. ред.) Читанка з філософії. У 6 книгах. Книга 1. Філософія стародавнього світу. – Київ: Довіра, 1992. - 203 с.

4. Габрієлян О.А. Філософія історії: підруч. [Текст] / О.А. Габрієлян, І.І. Кальной, О.П. Цвєтков. – Київ: Академвидав, 2010. – 213 с.

5. Причепій Є.М. Філософія: підручник – 3 вид., стер. [Текст] / Є.М. Причепій, А.М. Черній, Л.А. Чекаль. – Київ: Академвидав, 2009. – 592 с.

6. Історія філософії: Підручник [Текст] / Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. – Київ: Либідь, 2001. – 408 с.

7. Чекаль Л.А. Філософський практикум: Навчально-методичний посібник. [Текст] / Л.А. Чекаль, А.М. Черній. – Київ: Аграрна Наука, 1998. – 200 с.

Допоміжна

1. Блинников Л. В. Великие философы: словарь-справочник [Текст] / Л.В. Блинников. – М.: Логос, 1997.

2. Всемирная энциклопедия: Философия XX век [Текст]/ А.А. Грицанов. – Мн.: Харвест, Совр. лит., 2002. – 976 с.

3. Губернський Л.В. Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. [Текст] / Л.В. Губерський. – К.: Знання, 2009.

4. Драч Г.В. Рождение античной философии и начало антропологической проблематики. – М.: Гардарики, 2003. – 318 с.

5. Волинка Г.І. Філософія стародавності і середньовіччя в освітньому контексті: Навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / Г.І.Волинка. – Київ: Вища освіта, 2005. – 544 с.

6. Платон, Ион, Протагор и другие диалоги. – СПб.: Наука, 2014. – 432 с.

7. Пролеев С.В. История античной философии. – М., 2001. – С. 324-341.

8. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., 2002.

9. Ямвлих. О Пифагоровой жизни / Пер. с древнегреч. И.Ю. Мельниковой. – М.: Алетейа, 2002. – 192 с.

Інформаційні ресурси

1. Бібліотека ім. В.Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

2. Інститут філософії НАНУ ім. Г.Сковороди [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.filosof.com.ua.

3. Найвидатніші філософи світу та України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://philsci.univ.kiev.ua/biblio/dict.html.

4. Бібліотека Гумер [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/index_philos.php.

5. Платонанет Библиотека [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://platona.net/load/knigi_po_filosofii/2.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ 1.4

ЛЮДИНА КЛАСИЧНОГО ЗАХІДНОГО СВІТУ (Й КЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ ФІЛОСОФСТВУВАННЯ): СЕРЕДНІ ВІКИ

1 Основні поняття та їх стисле тлумачення.

Для кращого засвоєння змісту даної теми необхідно ознайомитися з певною кількістю термінів.

Релігія (від лат. набожність, святиня; відновлення розірваного зв'язку) – духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування надприродного начала, що є джерелом буття всього існуючого, але й виступає для неї засобом спілкування з ним, входженням в його світ. Розв'язуючи практично ті ж самі, що і філософія, світоглядні проблеми, релігія, на противагу філософії, апелює до віри, а не до раціонального мислення і логічної аргументації, до емоцій, а не до інтелекту.

Характерною рисою релігійного світогляду є теоцентризм – поділ світу па природний і надприродний. Надприродне (Бог) визнається вищою, надсвітовою, реально існуючою творчою силою.

Монізм – першоосновою і першопричиною світу визнається першопочаток, який створює природу та людину, встановлює характер взаємовідносин між ними, а також природою та людиною, з одного боку, і Богом – з іншого.

Фаталізм – визнання наперед визначеності Богом життя людини, її долі. По суті, релігійний світогляд, заперечує свободу у бутті людини.

Віра є надприродною. Надприродне (Бог, ангел, диявол) – особлива духовна сутність, яка існує сама по собі. Вона протилежна і нерідко протистоїть матеріальному світові (природі) й не підкоряється його законам. Віра – це і соціально-психологічний механізм, і спосіб передачі досвіду від людини до людини, від покоління до покоління.

Догматичність і канонічність – дані Богом ідеї, моральні цінності, норми поведінки та спілкування визнаються абсолютними, тобто всезагальними, істинними, історично незмінними.

Чуттєво-емоційне ставлення людини до дійсності і до самої себе. Людина пізнає Бога, його творіння, буття не розумом, а почуттями («божественним одкровенням», «переживанням», «інтуїцією віри» і таке інше).

Християнство (від грец. помазаник, месія) – монотеїстична релігія, яка виникла у I ст. н.е., в якій проголошується рівність всіх перед Богом, незалежно від національної і соціальної приналежності. Універсалізм християнського світогляду: догмат про Трійцю – Бог-Отець (безпочаткова першооснова), Бог-Син або логос (смисловий, або принцип що оформлює), Бог-Святий Дух (животворний принцип); догмат Боговтілення – Ісус Христос є боголюдиною, який прийняв страждання і смерть заради спокути людських гріхів і воскрес після смерті.

Теоцентризм (від грец. тheos - Бог, лат. сentrum - центр кола). Бог – центр світобудови, буття світу й людини. Філософська концепція, в основі якої лежить розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя і будь-якого блага. При цьому основою моральності служить шанування Бога і служіння Йому.

Теологія (богослов’я) – пов'язана з філософією, особливо у тому аспекті, коли Вічне Суще розглядають, як вічну і єдину Істину (софію), яка є предметом пошуків філософії. По суті теологія – це філософія, яка визнає існування Сущого як унікальної Особи, на відміну від матеріалістичної філософії, яка намагається вивчати Суще як матерію, яка не має особистості.

До епохи Відродження, теологія вважалася найвищою наукою (див. схоластика), проте в епоху Відродження її висновки були піддані критиці. Повернення філософії до античних витоків, ідеї гуманізму та антропоцентризму перенесли акценти суспільства зі світу потойбічного на світ дійсний.

У християнському сприйнятті термін «теологія» може бути осмислений двояким чином. По-перше, як слово Бога про Самого Себе. Теологія у вузькому розумінні – слово про Бога – стало можливим після зішестя на землю Сина Божого, який відкрив людям істинне вчення про Бога, Бог заради людей не тільки втілився, але й став богословом. Це слово Бога про Себе і про створений Ним світ складає зміст Божественного Одкровення. По-друге, у загальноприйнятому значенні під теологією розуміють вчення про Бога когось із богословів.

Креаціоналізм – це ідея створення Богом світу із нічого.

Схоластика (від лат. школа) – панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод та система середньовічної філософсько-теоретичної думки як типу релігійної філософії, для якої є характерним принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання.

З іншого боку, схоластика є методом, що полягав переважно у перегляді та порівнянні висловів попередніх мислителів і Біблії та виведенні нового синтезу, для якого буде характерним зв'язок догматів християнства і церкви з раціоналістичним поясненням та особливий інтерес до формально-логічної проблематики. Зазначимо, що у повсякденному спілкуванні схоластикою часто-густо називають знання, відірвані від життя, які засновані на абстрактних міркуваннях, що не перевірялися досвідом.

Патристика (від греч. πατήρ, лат. pater - отець) – у філософії загальна назва напрямку, заснованого отцями церкви. У теології це сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників I-VIII століть (патрологія). Одним із найуславленіших її представників вважається Аврелій Августин Блаженний.

Апологетика (від. грец. захист) – перша спроба побудувати філософську систему на основі християнських догматів; два напрямки у питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості: позитивний (Оріген, Григорій Ніський) і негативний (Квінт Тертуліан). Вони зверталися до римських імператорів із посланнями на захист християнства, розробляли важливі світоглядні ідеї, такі як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння природи та сутності віри, співвідношення віри і знання.

Отці церкви – давня шаноблива назва християнських теологів і церковних діячів, яка з IV ст. використовується до групи видатних церковних діячів і письменників минулого (найчастіше це період II-VIII ст.), як мирян так і священиків, які зробили вагомий внесок у створення і розробку правил, устрою, віровчення і обрядів Церкви, канону Святого Писання (відокремлення богонатхненних книг від апокрифічних) та інше. Вважається, що отців церкви відрізняє ортодоксальне вчення, святість життя, визнання Церкви тощо. Вчення отців церкви, так само як й розділ теології, що вивчає їх вчення, називається патристикою або патрологією. Головні отці церкви у православ'ї - три святителі: Василій Великий (Кесарійський), Григорій Богослов та Іоанн Златоуст, шануються також Григорій Ниський, Афанасій Олександрійський, Діонісій Ареопагіт та інші. Головні отці у Римо-католицькій церкві – Августин, Амвросій Медіоланський, Ієронім Стридонський, Григорій I. Пізніших богословів на Заході називають «вчителями Церкви», а їх вчення схоластикою.

Духовне життя – активно-творча діяльність людей, у результаті якої відбувається засвоєння та перетворення світу у виробництві, зберіганні, розподілі, споживанні духовних цінностей та ідеального змісту. Окремо виділяють духовне життя суспільства та духовне життя окремої людини. Дух як принцип життя, як енергія у людині і у тваринах, певного часу вважався сутністю, яка складається із особливо витонченої субстанції, такої як дихання чи тепле повітря, відокремлюваної від тіла, таємничої за природою, і такою що приписується божественному походженню.

2 Перелік питань, що виносяться на семінарське заняття.

1. Світ епохи Середніх віків: загальна характеристика.

2. Людина епохи Середніх віків: загальна характеристика

3. Філософія Середніх віків (Орігена, Августин, Ансельм Кентерберійський, Хома Аквінський) про світ, людину, Бога.

4. Феномен середньовічної схоластики – як метод осмислення людиною світу.

3 Запитання до самоконтролю.

1. Поясніть внутрішню логіку розвитку середньовічної філософії через проблему співвідношення категорій «віра» – «розум».

2. Поясніть основні принципи та постулати теоцентричної філософії Середніх віків. Дайте філософське тлумачення релігійних понять «Бог», «віра».

3. Розкрийте зміст суперечки про універсалії у контексті боротьби середньовічних варіантів реалізму та номіналізму.

4. Надайте – мовою філософії – розуміння людини епохи Середніх віків.

5. Надайте – мовою філософії – розуміння релігійного знання епохи Середніх віків.

6. Охарактеризуйте середньовічну схоластику як систему середньовічної філософсько-теоретичної думки.

7. Постать Мартіна Лютера та епоха Реформації – прослідкуйте їх історичну перспективу.

8. Які теми і проблеми філософії Середніх віків зберегли свою актуальність дотепер, є цікавими й для сучасної людини?

9. Прокоментуйте сучасне значення провідних ідей християнських віровчення та релігійної філософії.

4 Тести.

1. Головним світоглядним принципом Середньовіччя є: а) космоцентризм; б) антропоцентризм; в) політеїзм; г) теоцентризм; д) пантеїзм.

2. У Середні віка одержала розвиток: а) філософія; б) антична культура; в) схоластика; г) розквіт мистецтва; д) література.

3. Основою світогляду середньовічної людини була віра у: а) непорушний устрій космосу; б) Бога; в) людину, її сили та можливості.

4. Середньовічному суспільству відповідали така суспільно-економічний устрій: а) первісний; б) феодальний; в) рабовласницький; г) капіталістичний.

5. Які риси є характерними для середньовічного світогляду: а) традиціоналізм; б) антропологізм; в) креаціоналізм; г) теоцентризм; д) визначення вічності світу та людського суспільства.

6. Що є притаманним номіналізму: а) угода про єдиний зміст вживаних термінів; б) ствердження онтологічного зв’язку слів та речей; в) божественна концепція походження мови.

7. Хто заклав основи середньовічного світогляду: а) Платон; б) Аристотель; в) Хома Аквінський; г) Аврелій Августин; д) Данте Аліг’єрі.

8. Що таке креаціоналізм: а) віра у прогрес; б) віра у первісність і вічність матерії; в) віра у Бога як творця всього існуючого; г) віра у завершення історії Страшним Судом.

5 Теми для доповідей, рефератів, есе, презентацій тощо.

Тематика філософських диспутів:

- причини та зміст радикальних змін в європейському світогляді при переході від епохи Античності до європейського Середньовіччя;

- виходячи з уривку із тексту Х.Аквінскього, де мова йде про соціокультурну роль релігії (робота «Сумма теологии» / Антология мировой философии. – М., 1989. – Т. 1, Ч. 2. – С. 827-831), розгорнути аргументацію з проблеми онтологічного доказу буття Бога, яким обґрунтовується існування Бога як реальності, досконалішим за яку неможливо помислити нічого;

- яким є, власне, основний філософський інтерес Середніх віків;

кінець епохи Середніх віків – доба Реформації: чим вона є.

6 Рекомендована література.

Базова

1. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / (заг.ред.) В.Г. Кремень, М.І. Горлач. – 3-є вид., перероб. та доп. – Xарків: Прапор, 2004. – 735 с.

2. Білодід Ю. Філософія: Український світоглядний акцент: Навч. посібник / Юрій Білодід. - Київ: Кондор, 2006. – 355 с.

3. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). – 5 вид., стер. – Київ: Вікар, 2005. – 516 с.

4. Словник-довідник з курсу філософії для студентів 2, 3, 4 курсів усіх спец. денної та заочної форм навчання / Укл. А.Г. Чичков, О.М. Башкеєва, О.М. Патеріло. – Дніпропетровськ: ДВНЗ УДХТУ, 2014. – 20 с.

5. Філософія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л.В. Губерський та ін.; за ред. Л.В. Губерського. – Xарків: Фоліо, 2013. – 509 с.

6. Філософія як історія філософії: підручник / За ред. В.І. Ярошевця. – Київ: Центр навч. літератури, 2012. – 648 с.

Допоміжна

1. Аристотель. Произведения в 4-х томах. – М.: Мысль, 1976-84. – 2680 с.

2. Воронкова В. Філософія: Навч. посібник / В.Г. Воронкова. – Київ: ВД «Професіонал», 2004. – 460 с.

3. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції: Підручник / В.Г. Кремень. – К.: Книга, 2005. – 525 с.

4. Сморж Л. Філософія: Навч. посібник / Леонід Сморж – Київ: Кондор, 2004. – 414 с.

Інформаційні ресурси

1. Електронні посібники з філософії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pidruchniki.ws/filosofiya/.

2. Матеріали з філософії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.philosophy.ua/.

3. Електронна бібліотека з філософії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://platonanet.org.ua/load/knigipo_filosofii/.

4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scribd.com/kleindberg/d/55873092 – філософія.

5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pidruchniki.ws/12281128/filosofiya/dialektichniy - filosofiyа.

6. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/774/19/VI – філософія.

7. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://aphy.net/forum?task=viewtopic&id=1719 – філософія.

8. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.philosophy-book.info/20.html#20 – філософія.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ 1.5

ЛЮДИНА КЛАСИЧНОГО ЗАХІДНОГО СВІТУ (Й КЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ ФІЛОСОФСТВУВАННЯ): НОВИЙ ЧАС

1 Основні поняття та їх стисле тлумачення.

Агностицизм – філософський принцип, згідно з яким абсолютна істина щодо метафізичних питань (про Бога, душу і все, що виходить за межі чуттєвого досвіду) недосяжна, людина може осягнути лише відносну часткову істину про те, що дане в її чуттєвому досвіді.

Антиномія – очевидна суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою можна логічно довести у даній системі. І.Кант вважав, що розум людини не може вийти за межі чуттєвого досвіду та пізнати ріс-у-собі, а тому впадає у протиріччя.

Антиклерикалізм – суспільно-політичний рух, спрямований на ослаблення політичного та соціально-економічного впливу церкви на суспільство.

Апостеріорі – у теорії пізнання знання, що набувається через досвід.

Апріорі – у теорії пізнання знання, що наявні у свідомості й існують до досвіду.

Діалектика – 1) метод дискусії, «мистецтво сперечатись» у давньогрецькій філософії; 2) теорія розвитку, розроблена Г.Гегелем.

Емпіризм – напрямок у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід за початкове знання та вважає, що зміст знання може розумітись як опис цього досвіду, або зводитись до нього.

Категоричний імператив (лат. владний, наказовий) – вимога, наказ, закон. У І.Канта – загальнозначуща моральна вимога на противагу особистому принципу (максимі).

Матеріалістична діалектика – визначає первинність матерії та вторинність свідомості, філософське поняття «матерія» і природно-наукові уявлення про неї, співвідношення матерії і руху, тлумачення простору і часу як форм існування матерії, а також відповідні положення про пізнання світу, об'єктивної, абсолютної і відносної істини, про роль практики у пізнанні й т. ін.

Механіцизм – принцип, згідно з яким пояснення всього розмаїття процесів й явищ (біологічних, соціальних тощо) зводиться до простих законів механіки.

Наука – система знання про світ, коли розуміння світу здійснюється шляхом отримання та теоретичної систематизації об'єктивних знань про дійсність.

Раціоналізм – філософський напрямок, згідно з яким джерелом знання є розум людини (логічне мислення).

Річ-у-собі – термін, який І.Кант використовував у своїй філософії для позначення сутності, цілком незалежної від досвіду.

Раціоналістичний підхід до людини (від лат. Ratio - розум) – філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) у пошуках істини. В історії філософії раціоналізм протиставляється емпіризму – філософській установці, яка у пошуках істини виходить із досвіду.

Сенсуалізм (лат. sensualis - чуттєвий, від sensus - почуття, відчуття) – напрямок у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань. Протилежний раціоналізмові.

Системний підхід – напрямок методології досліджень, який полягає у дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як модель системи.

Свобода – спроможність і можливість людини діяти відповідно до своїх інтересів та цілей в умовах наявності вибору. Свобода пов‘язана з відповідальністю людини за свої дії та інше. Свобода без відповідальності перетворюється у свавілля.

Субстанція – одне з фундаментальних понять онтології, що дозволяє зводити чуттєву множинність та мінливість властивостей до чогось постійного та самостійно існуючого.

Об'єктивний ідеалізм – як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існує об'єктивно, поза суб'єктом.

Суб’єктивний ідеалізм – бачить першооснову буття у свідомості суб'єкта.

Плюралізм – філософська позиція, при якій існують рівноправні форми знання.

Трансцендентальний – той, що зумовлює можливість пізнання. Трансцендентний – той, що лежить поза межами свідомості й пізнання.

Людина – головна загадка для філософського мислення.

З одного боку, людину класичної європейської філософії Нового часу, пов’язують з розквітом наук, зокрема, механіки, математики, які обґрунтовують раціональне розуміння сутності людини. З другого боку, людина у контексті механістичної картини світу уявлялася як своєрідна досконала машина, як годинниковий механізм.

Ліберально-просвітницькі уявлення про потужні можливості освіченості, що постали у ХVIII ст., ґрунтувалися на переконанні у потребі вільної та розумної особистості. Доба Просвітництва породила образ «автономної людини», здатної раціонально та глибоко оцінювати ідеї, моральні вчинки та їх наслідки. Філософія Просвітництва виражала пафос розуму, знання та заснованого на них прогресу найбільш повно та виразно.

На відміну від античних й середньовічних мислителів, які розчиняли окрему особистість з її персональними вимогами у загальній суспільній масі, мислителі Нового часу, виховані ідеями Реформації, принципами індивідуалізму, раціоналізму, висувають на перше місце окрему людину, наділену від народження невід’ємними правами на життя, свободу та приватну власність.

Центральною темою німецької класичної філософії є людина. Лише І.Кант вперше критично осмислив антропологічну проблематику, порушену його попередниками. І хоча відповідь на ці проблеми мала не метафізичний, а теоретико-пізнавальний характер і передбачала не буття людини, а її ставлення до світу, у ній знайшли відображення фундаментальні виміри людини, світу та їх стосунків.

У філософії І.Канта людина представлена як така що належить одночасно двом світам – світу природи, з його причинністю й необхідністю, та світу соціуму, з такими виявами, як свобода та мораль. Відомі кантівські запитання «Що я можу знати?», «Що я маю робити?». «На що я можу сподіватися?» є сходженням до проблеми людини – до питання «Що є людина?». Для І.Канта проблема людини – центр філософування, бо людина для себе є своя остання ціль. Питання «Що є людина?», на переконання І.Канта, об’єднує всі головні філософські запитання.

Розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей. Вперше не характер і структура об'єктивної дійсності, а людина, й, зокрема, як суб'єкт пізнання, була поставлена на чільне місце, розглядалася як активно-діяльний фактор, своєрідний епіцентр буття.

Значних успіхів досягла німецька класична філософія у розробці теми духовного світу людини. Сфера свідомості перестала бути домінуючим виміром духу. До неї увійшли і несвідомі, неконтрольовані процеси. Підсвідома робота думки почала розглядатися як фактор творчості, продуктивної уяви.

Важливою темою німецької класичної філософії були форми всезагальності (у І.Канта, Й.Фіхте), що розглядалися лише як форми людського мислення, а згодом (у Ф.Шеллінга та Г.Гегеля) — як форми самої дійсності. Остання у зв'язку з цим стала уявлятися духовною реальністю, розумом, що розвивається шляхом самозаперечення. Значним досягненням німецької класичної філософи стала діалектика, ґрунтовно розроблена Г.Гегелем.

Історизм як принцип мислення міцно запанував в уявленнях про процесуальність світу: світ – самосуперечлива цілісність, що розвивається відповідно до законів діалектики.

У перші десятиліття XIX століття мова стала йти про соціальні теорії соціалістів-утопістів, таких як К.А.Сен-Сімон (1760-1825), Ш.Фур’є (1772-1837) і Р.Оуен (1771-1858). Утопічний соціалізм зобразив майбутнє суспільство як суспільство достатку, що забезпечує задоволення людських потреб і розквіт особистості.

Значним етапом у розвитку філософії економіки стала філософська теорія К.Маркса (1818-1883). К.Маркс створив матеріалістичну концепцію суспільства, основу якого складає суспільне виробництво. Згідно з вченням К.Маркса, стрижнем соціального механізму розвитку капіталістичної економіки є класова боротьба пролетаріату і буржуазії, основу якої становить протилежність класових інтересів у сфері відносин власності на засоби виробництва, а відповідно і політичної влади. Заслугою марксизму у розвитку філософії економіки є ідея взаємозв’язку матеріально-виробничої сфери та соціальної структури суспільства. В економічній сфері розкривається образ особистості як головної продуктивної сили суспільного виробництва, людини-працівника, у соціальній сфері особистість постає у всій повноті соціальних відносин з іншими людьми.

2 Перелік питань, що виносяться на семінарське заняття.

1. Новаторські ідеї представників Нового часу у пошуках «цілісної» людини (метафізичні, релігійні, антропологічні).

2. Наслідки Реформації для історії Нового часу (соціальні, економічні, політичні, ідеологічні).

3. Взаємозв’язок свободи особистості та поведінки людини у суспільстві.

4. Становлення індустріальної цивілізації та місце людини в цих умовах.

5. Світоглядне формування людини XIX ст.: принципи (історизму, науковості, різноманіття в культурі).

6. Народження та розвиток економічної науки (морально-етичні наслідки).

3 Запитання до самоконтролю.

1. Охарактеризуйте місце та роль епохи Відродження як начального етапу епохи Нового часу.

2. «Революція у свідомості» людини епохи Відродження – назвіть основні ознаки такої «революції».

3. Епохою Нового часу розпочинається «нова» історія людства – прокоментуйте це докорінне змінювання в усвідомленні людиною (й людством) самих себе.

4. Поясніть суть механістичного погляду на людину як своєрідну машину (Р.Декарт, Ж.Ламетрі, П.Гольбах, Д.Дідро, К.Гельвецій й ін.).

5. Особливості тлумачення людина як гармонійної істоти у працях філософів Нового часу (Ф.Вольтер, Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо, Д.Дідро, К.Гельвецій, Г.Лессінг, І.Гердер, Й.Гете).

6. Чому протестантські держави випереджали в економіці держави католицькі та православні?

7. Охарактеризуйте внесок «Критики чистого розуму» І.Канта до філософії про людину.

8. Чому І.Кант виділяв три пізнавальні здатності людини?

9. Надайте розгалужене пояснення антропологічного принципу у філософії Л.Фейєрбаха.

10. Філософія марксизму як єдність матеріалістичної діалектики з матеріалістичним розумінням історії: прокоментуйте.

4 Тести.

1. Головна проблема філософії Нового часу – це: а) проблема універсалій; б) розробка й обґрунтування методів наукового пізнання; в) проблема змістовності людського життя; г) розробка й обґрунтування способів перетворення суспільства.

2. До загальних особливостей розвитку філософії в епоху Нового часу слід віднести: а) її підпорядкування теології в якості її прислужниці; б) виникнення національних та регіональних філософій; в) розвиток філософії у діалозі із іншими науками; г) вихід філософського знання на новий рівень диференціації та систематизації.

3. Філософія, яка стверджує пріоритет розуму у пізнанні та діяльності людини – це: а) сенсуалізм; б) емпіризм; в) містицизм; г) раціоналізм.

4. Сенсуалізм – це напрям, який вважає єдино істинним джерелом знань: а) розумовий досвід; б) інтелектуальну інтуїцію; в) практику; г) чуттєвий досвід; д) досвід авторитетного знання.

5. Філософські ідеї щодо людської свідомості як «чистої дошки» належить: а) Г.Ляйбніцу; б) Б.Паскалю; в) Дж.Локку; г) Ф.Бекону.

6. Автор вчення про «вроджені ідеї» у людини – а) Ф.Бекон; б) Т.Гоббс; в) Р.Декарт; г) Дж.Локк; д) Б.Паскаль.

7. «Річ-у-собі» за І.Кантом – це: а) світ, пізнаний людиною; б) світ, який підлягає людській практиці; в) світ поза межею людського досвіду; г) світ людської свідомості.

8. Агностицизм – це: а) заперечення можливості людської діяльності; б) заперечення можливості людського пізнання; в) заперечення можливості усвідомлення себе; г) заперечення можливості щастя.

9. «Філософією тотожності» прийнято називати філософські погляди: а) Й.Фіхте; б) Ф.Шеллінга;, в) І.Канта; г) Г.Гегеля.

10. Тріада «теза – антитеза – синтез» належить творчості: а) І.Канта; б) Ф.Шеллінга; в) Л.Фейєрбаха; г) Г.Гегеля.

11. Який метод філософії найповніше розвинув Г.Гегель: а) структуралізм; б) герменевтика; в) метафізика; г) діалектика.

5 Теми для доповідей, рефератів, есе, презентацій тощо.

1. Людина Нового часу: методологічні пошуки для об’єднання теоретичного та практичного у пізнанні.

2. Онтологія Нового часу про світобудову та місце у ній людини.

3. Дж.Бруно, Г.Галілей, М.Коперник й інші – як створювачі наукової картини світу Нового часу: їх вчення та долі в історичному контексті.

4. Антропологічні та соціальні ідеї у філософії Нового часу.

5. Теза Б.Паскаля щодо людини Нового часу: «Чим є людське я? – Тростиною, що мислить» – розгорніть аргументацію філософа щодо цього.

6. Вчення Т.Гоббса про державу і право.

7. Духовний світ людини в німецькій класичній філософії.

8. Географічний детермінізм Ш.Монтеск'є.

9. Обґрунтування класичного розуміння прав і свобод людини у філософії Дж.Локка.

1. Співвідношення права і категоричного морального імперативу у філософській системі І.Канта.

10. Вчення про громадянське суспільство Г.Гегеля.

11. Г.Гегель про роль особистості та народних мас в історії.

12. Марксизм та його доля у контексті світової історії та культури.

6 Рекомендована література.

Базова

1. Бондаревич І.М. Філософія: діалог мислителів, епох, цивілізацій: навчальний посібник. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2012. – 252 с.

2. Бохенский Ю.М. Современная европейская философия. – М.: Научный мир, 2000. – 256 с.

3. Булатов, М.О. Філософський словник. – Київ: Стилос, 2009. – 575 с.

4. Горлач М.І., Кремень В.Г., Ніколаєнко С.М., Требін С.М. Основи філософських знань: підручник. – Київ: Центр учбової літератури, 2008. – 1028 с.

5. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В.П. Філософія: навч. посібник. – 5 вид., випр. і доп. – Київ: Вікар, 2005. – 457 с.

Допоміжна

1. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: ПАРАПАН, 2003. – 240 с.

2. Кремень В.Г., Ільїн В.В Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник. – Київ: Книга, 2005. – 528 с.

3. Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посібник / за ред. акад. НАНУ Л.В. Губерського. – К.: Знання, 2009. – 621 с.

4. Свідзинський А. Синергетична концепція культури. – Луцьк: Вежа, 2009. – 696 с.

5. Нарский И. С. Западно-Европейская философия XVIII в. (краткое введение). – 5 -е изд. – М.: ГЛК, 2004. – 302 c.

6. Хофмайстер Х. Что значит мыслить философски? Поиск фундамента всего знания и всего сущего. / Пер. с нем. – СПб.: Изд. СПб., 2006. – 446 с.

Інформаційні ресурси

1. Антисери Д., Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. В 4-х т. Т. 3. От Возрождения и до Канта. Пер. с итал. С.А. Мальцевой. С-Пб.: Пневма, 2002. 880 с. // Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Reale_ZapFil/Revival/ Index.php.

2. Антисери Д., Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. В 4-х т. Т. 4. От романтизма до наших дней. Пер. с итал. С.А. Мальцевой. СПб.: Пневма, 2003. 880 с. // Режим доступу: http://yanko.lib.ru/books/philosoph/reale_antiseri-1-2_tom-antic-srednevekovie-2003-8l.pdf.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2

ФІЛОСОФІЯ СВІТУ І ЛЮДИНИ У СУЧАСНІЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІЙ ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ 2.1

ЛЮДИНА ТА СВІТ У НЕКЛАСИЧНІЙ ПАРАДИГМІ ФІЛОСОФСТВУВАННЯ

1 Основні поняття та їх стисле тлумачення.

Герменевтичне коло – метафора, що описує взаємообумовленість пояснення та інтерпретації, з одного боку, і розуміння, з другого. Герменевтичне коло постає альтернативою панівній логоцентричній моделі пізнання. Лише одночасне бачення одиничного, особливого й загального дозволяє наблизитися до адекватного прочитання тексту, де розуміння стає незавершеною діяльністю, підхопленою хвилями циркуляції до цілого.

Інтенціональність (лат. intentio - намір, прагнення) – властивість свідомості бути спрямованою на деякий об’єкт.

Ірраціоналізм – (лат. іrrationalis - несвідоме, нерозумне) – філософські течії, що проголошують верховенство чуттєвого початку і роблять його основною характеристикою як самого світу, так і світосприйняття.

Ноосфера (νόος - «розум» і σφαῖρα - «сфера») – сфера розуму; сфера взаємодії суспільства та природи, у межах якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку (ця сфера позначається також термінами «антропосфера», «біосфера», «біотехносфера»).

Сцієнтизм – загальна пейоративна назва світоглядної позиції, яка і вбачає у науковому знанні вищу культурну цінність та основоположний чинник взаємодії людини і світу.

Антисцієнтизм – світоглядна позиція, що протистоїть сцієнтизму, та полягає у критичному ставленні до науки, її положенню у культурі та її можливостям пізнання; різниться за мірою критичності від поміркованого до ворожого.

Феноменологічна редукція – процедура «очищення» свідомості від «природної установки» («натуралізму» і «психологізму») у феноменологічній філософії Е.Гуссерля (типологічно близька до т. зв. «методу сумніву» Р.Декарта). Редукція – це знаряддя, яке допомагає краще зрозуміти й описати дію свідомості.

Парадигма (грец. Παράδειγμα - «приклад», «взірець») – у загальному значенні: теоретико-методологічна модель; більш вузько: сукупність філософських, загальнотеоретичних основ науки; система понять і уявлень, які властиві певному періоду розвитку науки, культури, цивілізації.

Інтуїтивізм – філософська течія, що обґрунтовує інтуїцію як єдиний вірогідний засіб пізнання; виникає на межі XIX-XX ст. й є, зокрема, своєрідною реакцією на узаконення принципів розсудкового мислення і сцієнтизму; стверджується як різновид ірраціоналізму.

2 Перелік питань, що виносяться на семінарське заняття.

1. Загальні особливості напрямів новітньої філософії.

2. Філософія життя та інтуїтивізм як погляд на сутність світу та можливості його пізнання.

3. Феноменологія та герменевтика як способи вирішення питання співвідношення свідомості та світу.

4. Позитивізм та його напрямки як спроби вирішення проблеми обґрунтованості знання людини про світ.

5. Співвідношення людини, суспільства та світу у концепціях марксизму і неомарксизму.

6. Ноосферологія В.Вернадського як вирішення питання ролі людського розуму у процесі світового розвитку.

3 Запитання до самоконтролю.

1. Систематизуйте умови виникнення та особливості сучасної філософії.

2. Систематизуйте характерні риси та напрями некласичної та постнекласичної філософії.

3. Основні представники філософії життя, їх концепції та ключові концепти.

4. Позитивістський напрямок у філософії та етапи його розвитку.

5. Феноменологія та герменевтика: засновники, представники, провідні ідеї.

6. Структуралізм як альтернативне бачення процесу наукового пізнання.

7. Вчення В.Вернадського про ноосферу.

4 Тести.

1. «Філософія життя» – це: а) самостійний філософський напрямок ірраціоналізму; б) одна з форм позитивізму; в) те ж саме, що й екзистенціалізм; г) один із різновидів раціоналізму ХІХ ст.

2. Засновником феноменологічного напрямку у сучасній західній філософії вважається: а) А.Шопенгауер б) Ф.Ніцше; в) Е.Гуссерль; г) А.Бергсон.

3. Вивчення структури дослідження об’єкта є сутністю: а) феноменології; б) структуралізму; в) позитивізму; г) герменевтики.

4. Засновником емпіріокритицизму вважається: а) К.Поппер; б) Е.Мах; в) Р.Карнап; г) О.Конт.

5. Засновником позитивізму вважається: а) М.Шлік; б) Б.Рассел; в) Р.Авенаріус; г) О.Конт.

6. Герменевтика – це: а) вчення про чисту модель раціональності; б) вчення про практичну користь знання; в) вчення про феномени людської свідомості; г) мистецтво та теорія тлумачення текстів.

7. К.Леві-Стросс є найвидатнішим представником: а) структуралізму; б) неотомізму; в) неокантіанства; г) емпіріокритицизму.

8. В основу логічного негативізму покладено принцип: а) взаємозв’язку; б) розвитку; в) верифікації; г) фальсифікації.

9. Раціоналізм у новітній філософії: а) відкидає наукові досягнення; б) досліджує негативні тенденції розвитку науки і техніки; в) спрямований на взаємно порозуміння різних народів; г) заперечує розв’язання проблем мови та свідомості.

10. Феноменологія навчає: а) сучасне життя свідомості не прояснює; б) щоб не помилятися, треба мати «чисту свідомість»; в) головне судити, а не знати; г) слід завжди шукати порозуміння.

11. Основними ідеями неопозитивізму були такі: а) філософія має піддавати аналізу мову науки; б) мова – головний засіб позитивного сприйняття світу; в) основним принципом пізнання є верифікація (порівняння висловлювань з фактами); г) філософія має бути очищена від ускладненої мови.

5 Теми для доповідей, рефератів, есе, презентацій тощо.

1. У чому полягає проблема тотожності мислення та буття в філософській теорії пізнання?

2. Зробіть порівняльний аналіз проблеми істини в філософії та у науці.

3. Філософія як ідеологія у ХХ та ХХІ століттях.

4. Філософія як гуманітарне знання планетарного масштабу.

5. Значення та перспективи розвитку герменевтики як філософського напрямку в культурі постмодерну.

6 Рекомендована література.

Базова

2. Губерський Л.В. Філософія: навч. посіб. / Л.В. Губерський. – Київ: Знання, 2012. – 621 с.

4. Петрушенко В.Л. Філософський словник: терміни, персоналії, сентенції / В.Л. Петрушенко. – Львів: Новий Світ, 2011.

5. Ярошовець В.І. Історія філософії: від структуралізму до постмодернізму. Підручн. / В.І. Ярошовець. – Київ: Знання України, 2010. – 214 с.

Допоміжна

1. Андрущенко В. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій / В. Андрущенко, М. Михальченко. – Київ: Генеза, 1993. – 255 с.

2. Андрущенко В. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій / В. Андрущенко, М. Михальченко. – Вид. 2-е, випр. і доп. – Київ: Генеза, 1996. – 368 с.

4. Берко П. Нова парадигма української філософії / П. Берко. – Львів: ЛДМУ ім. Д.Галицького, 2003. – 302 с.

5. Берко П. Основи філософії: метод. посіб. / П. Берко, М. Небелюк, Н. Федитник. – Дрогобич: Коло, 2004. – 67 с.

6. Бичко А.К. Історія філософії : підручник /А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський. – Київ : Либідь, 2001. – 406 с.

7. Бойченко І. В. Філософія : навч. посіб. для дистанц. навч. / І.В. Бойченко, М.І. Бойченко. – Київ: Ун-т «Україна», 2004. – 212 с.

8. Васянович Г. Філософія: навч. посіб. / Григорій Васянович. – Львів : Норма, 2005. – 210 с.

10. Захара І. Лекції з історії філософії : [навч. посіб.] / І. Захара. –Львів: ЛБА, 1997. – 398 с.

11. Касьян В.І. Філософія: навч. посіб. / В.І. Касьян. – 5-те вид., випр. і доп. – Київ : Знання, 2008. – 347 с.

12. Коваленко А. Філософія: навч.-метод. посіб. для студ. / Анатолій Коваленко. – Львів : ЦПД, 2009. – 106 с.

13. Кондзьолка В. В.Нариси з історії античної філософії / В. Кондзьолка. – Львів :Вид-во ЛДУ ім. І. Франка,1993. – 258 с.

14. Кондзьолка В. Історія Середньовічної філософії: навч. посіб. / В.В. Кондзьолка. – Львів : Світ, 2001. – 218 с.

15. Мазур Л. Дух і плоть. Філософія життя та проблема людської тілесності : монографія / Леонід Мазур. – Львів: [б. в.], 2003. – 377 с.

16. Пазенок В.С. Філософія: навч. посіб. / В.С. Пазенок. –Київ: Академвидав, 2008. – 279 с.

17. Рижак Л. Філософія: підручник / Людмила Рижак. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2013. – 650 с.

19. Федів Ю.О. Історія української філософії: навч. посіб. / Ю.О. Федів, Н. Г. Мозгова. – Київ : Україна, 2000. – 512 с.

20. Філософія: предмет, історія, проблеми : текст лекцій / авт кол.: А.Ф. Карась, В.В. Кондзьолка, А.І. Пашук [та ін.]. Ч. 1: Від Стародавнього світу до німецької філософії другої половини ХVIII - початку ХІХ століть. – Львів, 1994. – 230 с.

21. Хамар У. В. Історія філософії: курс лекцій / У.В. Хамар. – Львів: Ініціатива, 2008. – 360 с.

Інформаційні ресурси

1. Бібліотека ім. В.Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

2. Інститут філософії ім. Г.Сковороди [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.filosof.com.ua.

3. Найвидатніші філософи світу та України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://philsci.univ.kiev.ua/biblio/dict.html.

5. Стретерн П. Философі за 90 минут [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://psylib.org.ua/books/stret01/index.htm.

6. Тексты Философия XX – XXI вв. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.oba.wallst.ru/library/tema/sc/filos/for/xx_age.htm.

7. Философия без границ [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://platonanet.org.ua.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ 2.2

ЛЮДИНА У СВІТІ НОВІТНЬОГО ЧАСУ (ХХ-ХХІ СТ.): ФІЛОСОФСЬКІ ОБРІЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

1 Основні поняття та їх стисле тлумачення.

Абсурд (від лат. absurdus - не милозвучний) – безглуздість, нісенітниця, те, що суперечить здоровому глузду. Також незвичайний, нелогічний, дивний, випадок або феномен, який не має сенсу, значення у розумінні людини та вважається протиріччям.

Екзистенціалізм – або філософія існування (фр. Existentialisme від лат. еxsistentia - існування) – напрямок у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі.

Екзистенція – центральне поняття екзистенціалізму, унікальна особистісна сутність людини, що втілює у собі духовну, психоемоційну неповторність особи. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Волюнтаризм (лат.voluntas - воля) – течія у філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі буття як у цілому, так й індивідуального.

Жах (страх) – світоглядне переживання позбавленності будь-якого сенсу і життєвої перспективи, що виникає у стані відкритості людської свідомості до чогось незбагненного, неусвідомлюваного, ніщо, супроводжуване почуттям нездатності і безсилля. Жах, на думку представників екзистенційної філософії, переживається людиною у ситуації вибору, що його мусить здійснювати людина на кожному кроці життєдіяльності, вона змушена щоразу покласти на себе відповідальність за вибір; хоча ніколи стовідсотково не упевнена в успішності зробленого вибору.

Персоналізм (лат. persona - особа) – релігійно-ідеалістична течія у сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ – як вияв творчої активності верховної особи – Бога.

Точка Омега – термін, уведений французьким філософом Т. де Шарденом для позначення стану найбільш організованої складності і одночасно найвищої свідомості, до якого на його думку еволюціонує Всесвіт.

2 Перелік питань, що виносяться на семінарське заняття.

1. Витоки та особливості екзистенціалізму як філософії людського існування.

2. Філософська антропологія як вчення про феномен людини.

3. Еволюція релігійної філософії у ХХ ст. та на початку ХХІ ст.

4. Проблема мови і пізнання у сучасній філософії.

5. Специфіка вирішення проблем людини у сучасному світі філософією фрейдизму.

6. Ніцшеанство як специфічний погляд на сутність людини та її місце у світі.

3 Запитання до самоконтролю.

1. Ф.Ніцше та тези його філософії про «надлюдину», «смерть Бога», «переоцінку цінностей» – розкрийте зміст цих тез.

2. Порівняйте релігійний та атеїстичний екзистенціалізм (зміст, проблематика, представники).

3. Бачення сутності та природи людини у концепціях М.Шелера, А.Гелена. К.Лоренца й інших.

4. Неотомізм та тейярдизм як напрямки сучасної релігійної філософії.

5. Психоаналітична філософія: фрейдизм та неофрейдизм.

6. Екзистенціалізм, його представники та варіації.

7. Персоналізм як напрямок сучасної філософії та його проблематика.

8. Бачення сутності та природи людини у постмодерністських філософських концепціях. Концепт «смерть людини».

4 Тести.

1. Містика ХХ ст.: а) розбудована на наукових засадах; б) доводить можливість зв’язку з космічними силами; в) висловлює думки про зверхність «арійської раси»; г) боролася з рухом хіпі.

2. Сучасна релігійна філософія: а) засуджує насилля; б) закликає до міжконфесійних конфліктів; в) намагається спростити обряди; г) виступає за пріоритет розуму над вірою.

3. Філософія мови досліджує: а) мову як основу соціальної пам’яті; б) роль мови у різних життєвих ситуаціях; в) правила правопису; г) можливість позбутися мовних двозначностей і недоречностей.

4. Родоначальником екзистенціалізму вважається: а) А.Камю; б) Ж.-П.Сартр; в) М.Хайдеггер; г) К.Ясперс.

5. Персоналізм – це вчення про: а) особистість як вищу духовну цінність; б) людську творчість; в) роль особистості в історії; г) персональну відповідальність людини.

6. Філософію волі до влади розробляв: а) Ф.Ніцше; б) А.Шопенгауер; в) А.Бергсон; г) З.Фройд.

7. Автором концепції творчої еволюції є: а) А.Бергсон; б) М.Хайдеггер; в) З.Фройд; г) К.Маркс.

8. Артур Шопенгауер – родоначальник: а) класичної німецької філософії; б) критичного раціоналізму; в) ірраціоналізму; г) вульгарного матеріалізму.

9. Засновником філософії життя вважається: а) Ф.Ніцше; б) З.Фройд; в) В.Дільтей; г) А.Шопенгауер.

5 Теми для доповідей, рефератів, есе, презентацій тощо.

1. Обґрунтуйте проблематику смерті, безсмертя та проблеми сенсу життя крізь призму різних галузей філософії.

2. Філософія як мистецтво: митці-філософи Новітньої доби.

3. Філософія як трансценденція: містичні мотиви у Новітній філософії.

4. У чому полягає проблематичність людського буття? Буття, життя та існування людини – у чому різниця?

5. Психоаналітичні підходи до розуміння людини, суспільства, релігії тощо.

6. Психоаналітичні підходи до розуміння мистецтва.